Пам’ятки історії Вишнівецької ОТГ

Історична перлина Вишнівеччини – замок-палац

Перша писемна згадка про Вишнівець зустрічається в історичних джерелах з 1395 року. Великий князь Литовський Вітовт (бл. 1350—1430), позбавивши Дмитра (Ольгердовича) Корибута (бл. 1358/1359—1404) Сіверського князівства, дав йому взамін кілька поселень на Волині, в тому числі і Вишнівець. Тоді на правому березі річки Горинь там, де нині розташоване село Старий Вишнівець, Дмитро Корибут збудував перший замок для захисту від татаро-турецьких набігів.

Теперішній палац розташований на місці оборонного замку 1395 року, який було перебудовано та укріплено у 1640 році коштом Яреми Вишневецького. Він модернізував замкові укріплення та збудував оборонний монастир кармелітів, який входив в єдину оборонну систему Вишневецького замку.

…читати далі… »

У 1675 під час нападу влітку турків, татар війт Вишнівця Єжи Борковський керував імпровізованою обороною замку Вишнівця. 11 діб невелика залога замку не дозволяла його взяти переважаючим кількісно ворогам. 31 серпня (подібно, через зраду частини жидів) замок був взятий; вся шляхта, закрита в замку, була винищена.

Після руйнування замку у 2-й половині XVII століття фортифікаційні елементи відновлено у 1705 році.
У 1730-х роках Міхал Сервацій Вишневецький збудував за проектом архітектора Я. Бланже палац, який наприкінці століття реконструйовано.
Паралельно до головної забудови закладено парк у англійському стилі.
Смерть останнього чоловіка в роду Вишневецьких передає палац у Вишнівці по жіночій лінії сімейству Мнішеки, під керівництвом яких палац засяяв всіма гранями своєї краси, додавши ще одну перлину в намисто європейського палацове-паркового мистецтва.

Три покоління власників з роду Мнішеків (Ян Кароль (1716—1759), Міхал Єжи (1748—1806) та Король Філіп (1794—1846)) надають Вишневецькому палацу королівського блиску: живопис (одних портретів з приватних зібрань Вишнівецьких, Потоцьких, Сангушко, Чарторийських, Острозьких… близько шестиста), скульптура, антикварні меблі, голландські кахлі, література (близько двадцяти однієї тисячі томів), зброя, посуд.

Оноре де Бальзак, який відвідав Вишнівець у 1848 році, назвав палац і парк «малим Версалем».

Під час Першої світової війни палац було пошкоджено. Відбудований у 1920-х роках архітектором Владиславом Городецьким. Навесні 1944-го під час бойових дій зазнав значних руйнувань. У 1950-х Вишнівецький палац відремонтовано, однак первісний вигляд, зокрема його внутрішнє убранство, не відновлено.

В архітектурі Вишнівецького палацу поєднані риси пізнього бароко й класицизму. Після перебудови просторий палац набрав обрисів класичного стилю; його видовжений у плані двох’ярусний корпус із флангами, вищими на один ярус бічними еркерами становив симетричну П-подібну композицію. Центральна частина фасаду з парадним входом оздоблена ризалітом, увінчаним трикутним щитом з пишним ліпленням. На задньому фасаді поміж ризалітами розміщується аркові галереї. Брами до резиденції величні, виконані з наслідуванням античних тріумфальних брам.
Внутрішня структура палацу була симетрична, дзеркальна, з вестибюлем зі сходами і салоном. Ряд залів у партері, поєднаних широкими арковими переходами, становили дзеркальну галерею з численними предметами мистецтва, що була однією з найвеличніших у приватних резиденціях Речі Посполитої XVIII ст.

Пам’ятки історії Вишнівецької ОТГ

Вишнівецький палац — Версаль на Тернопіллі

В результаті будівельних робіт в південній частині комплексу, над крутим спуском до річки, був побудований палац, що складається з декількох обсягів – головного корпусу і 2-х бічних флігелів (за іншою версією палац спочатку був побудований як цільна споруда). Секції палацу створювали перед головним фасадом курдонер (парадний двір перед будівлею), де був влаштований партерний парк.
Палац мав симетричну П-подібну композицію, фасади якої урізноманітнили осьові і кутові ризаліти. Будинок був двоповерховий і лише в ризалитах були влаштовані три поверхи. Фасади які виходили в курдонер палацу були прикрашені портиками (без фронтонів) тосканського ордеру. Центральну частину будівлі з парадним входом вінчав трикутний фронтон з пишним ліпленням в його внутрішньому полі (бубні). Стіни по першому ярусу були прикрашені рустом.

Весь комплекс будівель оточувала огорожа, в якій були влаштовані двоє воріт – арочні споруди на двох пілонах, зведені в стилі бароко і класицизму.
Новозведенний палацовий комплекс вписався в межі старих бастіонних укріплень – таке поєднання старих фортифікацій і нових будівель палацу було широко поширене в Італії, де палаци всередині старих замків так і називали «palazzo in fortezza» (буквально – «палац у фортеці»). Ім’я автора проекту палацу нам не відомо. За однією версією до створення палацу у Вишнівці міг докласти руку і сам Міхал-Сервацій. Відомо, що князь вивчав архітектуру під час перебування за кордоном, ймовірно, займався і проектуванням. Ідеї, почерпнуті в Європі, він міг втілити в проекті свого родового маєтку. Окремі дослідники вважають, що палац у Вишнівці будувався під впливом французької школи палацової архітектури.

…читати далі… »

За задумом, споруда мала бути копією французького Версалю.(Спеціально для цього були запрошені французькі архітектори). Як і там, щоби величезна бенкетна зала здавалась ще більшою, у стіни були вмонтовані дзеркала.
Такого багатства, яке мав тоді Вишнівецький замок, не можна було знайти й у королівських палацах. Перший та частина другого поверху були оздоблені голландською дрібною керамічною плиткою, де на 45 тисячах частинок жоден малюнок ні разу не повторювався. Такого не було і немає ніде у світі.
Кімнати палацу, а їх було більше ста, називали за кольором стін, які покривались китайським шовком, оздобленим бісером, золотом і сріблом.
У замку зберігалися величезні колекції зброї, рицарських обладунків, а також більш як двотисячна приватна колекція картин визначних майстрів пензля доби Середньовіччя. Картин було на стільки багато, що їх не було де зберігати. У книжкових шафах знімали тафлі і вставляли дорогі портрети.
На жаль, за довгі роки воєн і ворожих режимів багато шедеврів із колекції вивозили за кордон. У Відень, Краків, Варшаву, та найбільше до Москви. Цікаво, що й зараз в одному з музеїв на Червоній площі можна побачити картини з нашого Вишнівця.

Кінець 1730-х років. Ймовірно, до цього періоду будівництво палацово-паркового комплексу було завершено.
1744 рік. Міхал-Сервацій Вишневецький вмирає, рід Вишневецьких згас. Після цього місто і замок перейшли у власність князів Мнішеків. Чотири покоління цього роду прожили у Вишнівці, продовжуючи поповнювати колекцію двору і облаштовувати його приміщення. Поступово палац перетворився на справжній музей – тут була зібрана приголомшлива колекція раритетів – посуд, меблі, зброя, картини, унікальна портретна галерея та інші цінності.

Цікавий опис даху палацу – він був з заломом, його покривала керамічна плитка блакитного кольору, а простір покрівлі урізноманітнили люкарни округлої форми (горищні вікна з вертикальною рамою, закритою з боків і зверху).

Окрему увагу інвентар зосередив на інтер’єрах палацу. Описано дороге покриття стін, виконане з цінних порід дерева, шовкових тканин, вишитих вручну золотими і срібними нитками, а так само з керамічної плитки. Стелі прикрашали живописні зображення в багатому обрамленні з гіпсу. Важливим елементом інтер’єру були високі французькі та італійські каміни і керамічні печі, виконані в ренесансному стилі. Двері в більшості залів були подвійними, пофарбованими в білий або жовтий колір.

1750 рік. Ян Кароль Вандолін з роду Мнішеків одружився на Катерині, внучці Михайла-Сервація Вишневецького. Замок в Вишнівці перейшов під владу Яна Кароля як придане. З цього моменту починається становлення палацу як значного культурного центру Волині. При Яні Кароле значно поповнилася колекція палацу за рахунок всіляких цінностей, які граф перевіз в Вишнівець зі свого замку в Ляшках Мурованих. Серед цих цінностей була і частина графської бібліотеки.
1760 рік. Був складений «Реєстр рухомих і інших речей Яна Кароля графа Вандалино Мнишека підкоморія Великого Князівства Литовського в палаці Вишневецького». Цей реєстр дає певне уявлення про багату колекцію палацу, що складалася з живописних полотен, портретів, скульптур, старовинних карт, виробів зі скла, коштовного посуду, сервізів, меблів. Згадувалися в реєстрі екіпажі, вози та інші побутові речі. Бібліотечний фонд замку включав 273 книги на латинській мові і 182 книги польською. На озброєнні замкового гарнізону в цей період було 4 великих і 4 малих гармат, 10 карабінів драгунських з багнетами, 6 палашів і 12 рапір.

Михайло Єжи володів Вишнівцем з 1759 по 1806 рік. Можливо, за Михайла Єжи палац був прикрашений невеликими секціями колонад в стилі класицизму, які звели у головного і бічних палацових входів. Якщо зовні палац не сильно змінювався, то всередині він перетворився серйозним чином, отримавши оформлення в стилі пізнього рококо. Проект зміни інтер’єру розробив архітектор Ріко де Тергей, який вже раніше отримував замовлення від Мнішеків в Дембліні і Варшаві. Французькій вплив на інтер’єрі відобразилось в орнаментальному декорі палацу, італійські традиції відчуваються в рішенні ордерів, а широке використання керамічної і порцелянової плитки відсилає до голландських традицій.
У цей період, ймовірно, закінчилося формування аванкура (площадки перед головним фасадом палацу), раніше частково оточеного дерев’яними будівлями. Після перебудови їх замінили цегляними будівлями.

Кароль (? – 1846), син Михайла Мнішека, продовжив справу батька: дбав про палац, поповнював його колекцію, бібліотеку і архів. Однак уже в цей період почався занепад комплексу.
1832 рік. Монастир кармелітів був скасований, а його майно передали православній церкві. Зміна власника негативно позначилася на долі монастирського комплексу, який поступово прийшов в стан занепаду.
1852 років. Андрій Мнішек, син Кароля, переїжджаючи до Парижа, продавши маєток новому власнику – княгині Абамелек. Залишаючи Вишнівець, Андрій забирає з собою до Франції частину бібліотеки і безліч творів мистецтва. Нова власниця замку активно знижувала замкову колекцію. З цього моменту починається період грунтовного занепаду палацового комплексу. Замок дуже часто почав міняти своїх власників, велика частина яких не приділяла резиденції Вишневецьких достатню увагу. З 1852 до 1913 року замок встиг змінити дев’ять (!) власників. За цей період значна частина колекція замку була загублена – продана з аукціонів, вивезена в Росію і так далі. Сильно постраждала і чудова палацова бібліотека (до середини 19 століття в її колекції знаходилося близько 21 000 рідкісних, а іноді і унікальних, літературних творів).
1857 рік. Шанувальник старовини граф Володимир Плятер, стурбований долею палацу, викуповує його у Абамелек. Граф намагався повернути палацу його колишню славу, поповнив поріділу колекцію замку своїми зборами.

1875 – 1876 рік. Граф Володимир зазнав фінансовий крах. Щоб покрити величезні борги, палацовий комплекс у Вишнівці був виставлений на аукціон.
1876 ??рік. На аукціоні палац придбав граф Толлі (або Толль), який взяв активну участь в руйнуванні палацу, продаючи експонати його колекції. Крім цього граф вивіз до Києва значну частину бібліотеки Вишневецького замку, де вона була практично повністю знищена (бібліотека зберігалася в підвалі, який одного разу затопило, врятувати вдалося лише невелику частину Вишневецькою колекції). Таким чином, в 80-х роках 19 століття дожила до цього часу бібліотека Вишневецького замку припинила своє існування.

Початок 20 століття. Вишнівець перейшов у власність генерала Павла Олександровича Демидова, який спробував повернути велич старому палацу. При Демидові не тільки почалося нове поповнення колекції палацу, а й були проведені ремонтно-відновлювальні роботи комплексу. Цими роботами керував відомий архітектор Владислав Городецький (1863 – 1930)

Напередодні Першої Світової війни Демидов продав палац графу С. Брохольскому.
1914 – 1918 роки. Палацовий комплекс сильно постраждав в ході Першої Світової війни.

1924 – 1925 роки. У повоєнний час в головному корпусі палацу був відкритий музей, а ряд інших приміщень зайняла реміснича школа.
1940 – 1944 роки. Палацовий комплекс сильно постраждав в період Другої Світової. З 1940 до 1941 року всі цінності з палацу були вивезені в Москву. На початку нацистської окупації в замку розташувалися німецьке гестапо і жандармерія. На останньому етапі війни (в 1944) Вишнівець був атакований бійцями УПА (за іншими даними – українськими партизанами), в результаті чого комплекс споруд Вишневецького замку-палацу отримав фатальні руйнації – палац практично повністю згорів.

1963 рік. Відповідно до закону про охорону пам’яток архітектури палац і парк в Вишнівці були внесені в обліковий список під №663.
1970-ті роки. Основні роботи з ремонту в палаці були завершені. До цього моменту ніколи розкішні внутрішні приміщення будівлі повністю позбулися всіх ознак колишньої пишноти. У відремонтованих приміщеннях розмістився ПТУ, будинок культури, шкіргалантерейная фабрика і бібліотека.

2005 рік. Вишневецький палацовий комплекс отримав статус Пам’ятника національного значення.
2007 рік. ПТУ, Клуб і Бібліотека покинули зали палацу.

Пам’ятки історії Вишнівецької ОТГ

Вишнівецький парк

Грізний замок під перекриттям потужних оборонних стін з бійницями і суворими контурами дозорних веж на гребені крутого берега в оточенні непрохідних хащів лісу повного бажаної здобичі – таким на початковому етапі свого існування поставав Вишнівець перед привілейованими гостями свого іменитого господаря засновника роду Вишневецьких Михайла Васильовича.

Однак, звук мисливських рогів і азарт погоні канули в небуття разом з вогненним вихором безперервних боїв XVII століття, поступившись місцем вишуканій витонченості XVIII сторіччя, коли на руїнах могутньої твердині за помахом руки останнього з Вишневецьких – Михайла Сервація (1680 – 1744) – здійнявся легкий силует палацу. Нова архітектурна перлина, удостоєна неофіційного звання “українського Версаля”, звичайно ж не могла обійтися без гідної оправи…

…читати далі… »

І ось навколо фамільної резиденції в 1731 році, немов за помахом чарівної палички, дикі густі лісові хащі перетворюються в вишуканий французький сад в стилі бароко з спадаючим каскадом триступінчатим амфітеатром, в той час як левова частина його території так і залишилася у своєму первозданному стані. Так Михайло Сервацій, як і хотів, залишив після себе більше ніж спадкоємця – пам’ять у віках, яка захоплює і зачаровує.

Остаточно сформований малюнок Вишневецького парку належить таланту, фантазії і майстерності генія садово-паркового мистецтва Діонісія Мікклера (1762 – 1853), який наприкінці XVIIIстоліття не тільки декорував партерну частину і надав завершеність внутрішнього двору, а й закінчив ландшафтне оформлення більшої частини прилеглої до палацу території, вивівши своє творіння в розряд найкращих західноукраїнських садів, де конкуренцію йому складали такі шедеври як СофіївкаПотоцьких, замковий парк Яна Собеського в Жовкві та італійський сад Підгорецького палацу.

Відвідати овіяний легендами і славою палац, погуляти по тінистих доріжках парку приїздило чимало іменитих гостей, в числі яких були і короновані особи… Але візит одного, тоді ще відомого лише обмеженому колу людей мистецтва, молодика залишив в історії парку свою незабутню відмітину – кам’яна лавочка центральній алеї на честь цієї знаменної події отримала його ім’я.

Сімейство Мнішек аж до середини XIX століття ретельно оберігало свою зелену перлину, всіляко підтримуючи її і не шкодуючи на це ніяких коштів, поки в 1852 році маєток не було продано. Це стало початком кінця – відкритий для широкої публіки парк не отримував належного догляду, і поступово природа взяла своє, стираючи всі сліди людського втручання.

Так триває і протягом усього ХХ століття, коли дві світові війни і періодичні зміни підданства не залишають часу і бажання на гідне відродження шедевра садово-паркового мистецтва.

Лише огороджені вічно зеленим чагарником доріжки внутрішнього двору і кілька білих стовбурів беріз, лише розчищена від самосіву невелика припалацева територія і низько пострижена трава – ось і всі досягнення радянського періоду історії парку.

Лише на зоре ХХI сторіччя під надійним захистом Державного історико-архітектурного заповідника у Збаражі, до складу якого він увійшов разом з палацом у 2000 році, внутрішній двір побачив давно забуті прямі лінії доріжок, що променями розбігаються від його центру, а на схилах з’явилися перші після століть забуття клумби, що стало тендітною надією на можливе відродження.

Колись французький Вишневецький парк являв собою трьохчастковий амфітеатр площею в 219га з верхнім і нижнім садами, а також ландшафтним партером з клумбами і фонтанами між ними. Розташований у внутрішньому дворі перед центральним входом до палацу майже квадратний в плані сад був розбитий по вертикалях і діагоналях доріжками, перетин яких прикрашала кругла клумба. Міжярусний партер був прикрашений клумбами, а нижня частина зеленої перлини шістьма ступенями з фонтанами каскадом спадала з гори.

Нині колишній шедевр садово-паркового мистецтва скоротив свою огороджену в центральній частині кованим парканом з бароковими арками площу до 9 га і втратив колишню розкіш свого вигляду, але тінь і тихий затишок 370 вікових дерев сімнадцяти видів з переважанням липи серцелистої в обрамленні сосен і ялин європейських, лісових буків і ясенів вузьколистих, гоіркокаштанів і сріблястих тополь, дубів і кленів навряд чи когось залишать байдужим.

Пам’ятки історії Вишнівецької ОТГ

Костел Святого Михайла та монастир босих кармелітів у Вишнівці

Серед архітектурних ансамблів Вишнівця, які творили впродовж століть його історичне середовище, був і монастир босих кармелітів. Попри значні втрати впродовж ХХ століття (у 1960 році був розібраний монастирський костел святого Михайла Архангела), ансамбль і сьогодні є важливою архітектурною домінантою цього історичного містечка.

Комплекс монастиря розташований у центрі Вишнівця поблизу палацової резиденції. Від 40-х років XVII століття і до кінця XVIII століття монастир був складовою єдиної оборонної системи Вишневецького замку.

…читати далі… »

У 1640-х роках Єремія (Ярема) Вишневецький побудував на території підзамче Монастир Кармелітів, головною спорудою якого став кам’яний Костел Святого Михайла, який входив в єдину оборонну систему замку.

Костел у 1645 р. почав будувати Ярема Вишневецький, його справу продовжив син Міхал Томаш, а закінчив уже Міхал (Михайло) Сервацій. В підземеллях цієї споруди знайшли свій останній спочинок князі Вишневецькі, які сповідували католицизм та деякі представники Мнішеків.

В ході першого етапу повстання під керівництвом Богдана Хмельницького, Вишнівець разом із замком був захоплений і зруйнований козацькими військами Максима Кривоноса. Тоді ж був зруйнований і монастир кармелітів.

Впродовж усього XVII століття монастир і костел неодноразово руйнували козаки та турки. Особливо значні втрати зазнав костел у 1649 році під час визвольної боротьби під проводом Богдана Хмельницького.

1716 – 1720 роки. Міхал-Сервацій, що зумів помиритися з королем Августом II, повертається в Вишнівець. Намагаючись підняти замковий комплекс з руїн, Князь починає масштабну перебудову старого замку з метою перетворити укріплений форпост, що втратив своє колишнє оборонне значення, в розкішний палац.

У цей період на підзамче знаходилися руїни монастиря, зруйнованого ще козаками. На місці цих руїн при Міхал-Сервація було розпочато будівництво нового монастиря з величним костелом. Будівельними роботами керував майор королівських військ, архітектор Якуб Бланже Дапре (? – 1724). Хроніка того часу зазначає, що 8 червня 1720 року «почали підніматися вгору стіни зруйнованої святині».

Відповідно до домовленості між М. Вишневецьким та генеральним візитатором ордену кармелітів о. Антонієм Кракером, який у 1724 р. відвідав Вишневець, фундатор на власні кошти повинен був завершити будівництво костелу, а ченці зі своїх прибутків самотужки ? монастир.

Упродовж декількох десятиліть Вишневецький конвент відігравав значну роль у релігійному житті всієї Волині.

Корпус монастиря складався з трьох частин: східної, південної та західної. У східному крилі розміщувалися приміщення, функціонально пов’язані з костелом та життєвими потребами монастиря. Двоповерховий корпус мав високий цоколь, пристосований під складські приміщення. Довжина його сягала 49 м., ширина ? 11,5 м. Південне та східне крило монастиря займали келії.

Чинні фортифікації і міська забудова значно обмежували розвиток монастиря. Подальші зміни у формуванні його території були тісно пов’язані з урбаністичними тенденціями і розбудовою Вишневецької резиденції наступними власниками графами Мнішками. У кінці XVIII ст. формування комплексу остаточно завершилось.

Невдовзі після польського повстання у 1831 році монастир ліквідували. Через необережне поводження з вогнем у 1863 році, (а за деякими відомостями у 1860), відбулася пожежа, внаслідок якої костел, а особливо монастирські корпуси, були значно пошкоджені. Багато врятованого від вогню згодом було залишене просто неба.

Костел Святого Михайла згорів разом з іншими монастирськими будівлями. Допоміжні будівлі обителі незабаром відновили, а ось костел так і залишився стояти в руїнах аж до початку 20 століття.

Поховання фундаторів та ченців у криптах костелу були пограбовані.

У 1832 р. костел віддали православній громаді.

1863 – 1876 роки. У цей період Вишнівець відвідав знаменитий художник Наполеон Орда (1807 – 1883), що зобразив на своїх малюнках палацово-замковий комплекс, а також монастир кармелітів. У той період палац все ще належав Володимиру Плятеру.

На початку 20 ст., власником Вишнівця став генерал Павло Демидов. У 1910 році Православна церква вирішує відремонтувати монастирський костел, що стояв в руїнах з часів пожежі 1863 року. Тоді ж було організовано перепоховання тіл на католицький цвинтар, де згодом було споруджено надгробну арку та встановлено гранітний обеліск. В ході ремонту передбачалося надати костелу риси православного храму. Обраний вектор ремонту понівечив будівлю, зокрема, в костелі були знищені всі основні ознаки його приналежності до католицтва, з фасадів і з приміщень храму були прибрані всі скульптури. Частина цих скульптур після «чистки» храму валялася просто у дворі. За вказівкою Павла Демидова деякі скульптури, викинуті з костелу, прикрасили каплицю, зведену на місцевому католицькому кладовищі, інша частина скульптур прикрасила парк.

На початку 1931 року відремонтований костел повернули кармелітам.

Новостворений комітет відбудови костелу ліквідував усі перебудови, які зробили в костелі за час його підпорядкування православному урядництву. Того ж року до монастиря повернулися кармеліти. На фасаді знову відновили дошку фундаторів, а в нішах встановили кам’яні скульптури святих. В той же час відремонтували і мур навколо монастиря. Монастирський сад звільнили від сміття. На значній його частині висадили лікарські рослини, які використовувалися у фітотерапії.

Восени 1939 р. радянська влада закрила монастир. Як фарний костел залишався чинним до лютого 1944 р.

Після відступу радянських військ в роки Другої світової війни в підземеллях костелу було знайдено десятки тіл юнаків та дівчат, що стали жертвами комуністичного режиму.

У післявоєнний період костел та споруди монастиря використовували як складські приміщення. На початку 60-х років ХХ ст. радянська влада підірвала храм Святого Михайла, руїни повністю розібрали.

У наш час на теренах колишнього монастиря розміщуються корпуси місцевого професійно-технічного ліцею, а в єдиній вцілілій будівлі, де розташовувалися келії братів кармелітів зараз знаходиться гуртожиток професійного ліцею. Та попри величезні втрати, ансамбль колишнього кармелітського монастиря залишається значною історико-архітектурною пам’яткою пізнього бароко в Україні.

Пам’ятки історії Вишнівецької ОТГ

Призамкова церква у Вишнівці

Світська і церковна влада з давніх давен становили моноліт державності, тому важко повірити, що хоча б в одному з селищ, заснованих на волинській землі колишнім князем Новгороді-Сіверським Дмитром Корибутом Ольгердовичем (1358 – 1404), не було православного храму. І хоча в ті давні часи фортеця і прилегле до нього місто розташовувалися на низькому правому березі Горині, але все ж історичний відлік православ’я у Вишнівці йде з початку XV століття, коли в документах був згаданий перший його дерев’яний храм.

Звичайно ж крихкий оплот чужої їм християнської віри, створений з настільки нетривкого матеріалу, не міг встояти перед вогненним смерчем турецько-татарських атаки 1494 року, що поховала у своєму попелі грізного стража цієї землі і зовсім спустошила все навколо. Так безрадісно перша православна Вишневецька святиня припинила своє існування.

…читати далі… »

Нова кам’яна фортеця, закладена родоначальником Вишневецьких Михайлом Васильовичем Збаразьким (? – 1517), стала передвісником і переродження храму вже в новому обличчі і на новому місці – біля підніжжя фамільної резиденції, що майорить високо над долиною річки. Так його сини вже в 1530 році звели освячену на честь Вознесіння Господнього церкву під стать замку – з потужними кам’яними стінами і вузькими вікнами-бійницями. Призамковий храм став не тільки дороговказною зіркою віри могутнього роду, а й усипальницею всіх православних Вишневецьких.

В її підземеллях поховані одні з найбільших покровителів православ’я – княгиня Раїна Могилянка разом зі своїм чоловіком Михайлом Михайловичем Вишневецьким.
Навіть грізний Ярема Вишневецький, що став католиком, не посмів зруйнувати храм, де були поховані його батьки.

Вишнівець і його оплот віри на початку XVII століття стають сценою, на якій розгортається один з центральних актів трагедії Смутного часу Російської держави: в маєтку над Горинню відбулося знайомство, а потім і заручення Лжедмитра I (? – 1606) і Марини Мнішек (1588 – 1615), що послужило приводом для всемогутніх родів Польського королівства Вишневецьких і Мнішеків до організації та фінансування походу на Москву в 1606-му.

А через два роки після цих подій з російського полону після укладення тимчасового перемир’я між Річчю Посполитою і Московською державою в родове гніздо повернувся князь Костянтин Вишневецький (1564 – 1641), привізши з собою в якості трофея староруську ікону, яка була розміщена в призамковому храмі.

У скорботній своїй іпостасі родова усипальня прийняла в свої обійми відомих українських меценатів Михайла Михайловича (? – 1616) і його дружину Раїну Могилянку (1598 – 1619), що подарували їй унікальний різьблений іконостас у стилі українського бароко. Їхній же син Ярема (1612 – 1651), відступивши від віри предків і перейшовши в католицизм, залишив недоторканим православну святиню біля підніжжя замку, а для своїх богослужінь поруч заклав монастир кармелітів з величним костелом святого Михаїла.

Багате на бурхливі подій XVII століття, коли Вишнівець не раз ставав епіцентром бойових зіткнень турецьких, татарських, козацьких, російських загонів з військами польської корони, проте майже не торкнулося храму над Горинню.

Останній з Вишневецьких – Михайло Сервацій (1680 – 1744) в запалі грандіозної перебудови палацу і перетворенні оточуючого його парку не залишив своєю увагою Вознесенську церкву, піднісши їй в дар цінну давньоруську ікону придбану ним під час шведського походу в листопаді 1704 року.

Майже півтора століття храм у Вишнівці перебував під благодатним захистом покровительства роду Мнішеків, поки не був переданий православній громаді, яка в 1872 – 1873 роках провела його капітальний ремонт, крім іншого замінивши дзвони, позолотивши іконостас і надбудувавши над бабинцем дзвіницю. Церква була перебудована в 1872-1873 роках, під час окупації Волині росіянами і тоді набула не характерних для українських храмів архітектурних особливостей. Над притвором з’явилася шатрова дзвіниця характерна для російських церков, які в ті часи будувалися за проектом придворного російського архітектора Ніколая I – К.А.Тона (1797-1881 р.р.). Нава зберегла традиційний для українських православних храмів купол з хрестом в вершині. Над вівтарем також є купол значно меншого розміру. Церква прямокутна в плані тридільна з не характерним для український храмів великим за розміром притвором, який більший за розмірами за бабинець.

Наприкінці 19 ст. тодішній власник маєтку граф Володимир де Броель-Платер, який дуже цікавився старовиною, відкрив гробниці Вишневецьких і побачив там багаті поховальні шати та останки збережені завдяки вдалому бальзамуванню. Легенда розповідає, що в підземній крипті були безцінні скарби. Ці перекази стали стимулом для вандалів, які розкопували та плюндрували поховання у 20 ст., коли храм став недіючим.

Пройшовши разом з селищем на крутому березі всі негаразди першої половини ХХ століття з її світовими війнами і радянськими гонінням на релігійну діяльність, у мирному 1961-му Вознесенська церква все ж була закрита комуністичною владою, а її приміщення були пристосовані частиною під склад, частиною під тир.

Забуття тривало три десятиліття, і лише з набуттям Україною незалежності в 1991 році силами місцевої громади тут були розпочаті відновлювальні роботи, які проводилися без контролю з боку фахівців-архітекторів, що призвело до заливання бетоном поховань Вишневецьких у вівтарній крипті. Однак, після офіційної передачі храму Українській православній церкві за сприяння національного заповідника “Замки Тернопілля” у нього з’явилася надія на гідне продовження своєї славної історії.

Споруджена у вигляді подовженого силуету з рваного вапняку церква Вознесіння Господнього у Вишнівці є типовим представником однокупольного тридільного храмового слов’янського зодчества, де послідовно з’єднані притвор, подовжений неф з об’ємним средохрестям і пресвітер з гранованою апсидою утворюють гармонійний малюнок при яскраво вираженому оборонному характері побудови (масивні стіни, високо підняті над землею вузькі вікна-бійниці).

Пізнішою прибудовою є високий двох’ярусний обсяг дзвіниці під шатровим дахом, який завдяки невеликому ліхтарю над пресвітером і центральному об’ємному куполу на світловому барабані зі здвоєними вікнами врівноважили разнооб’ємну конструкцію в антуражі стародавніх хрестів кладовища.

На стіні храму встановлені дві пам’ятні таблиці:
«Вознесеньська церква пам’ятка архітектури XVI ст., 1530 р.. Тут поховані українські доброчинці, захисники православ’я князь Михайло Вишнєвєцький 1616р. і княгиня Раїна Могилянка-Виннєвєцька. 1589-1619.»
« Цей пам’ятний знак встановлено на честь нашого земляка, засновника Запорізької Січі, лицаря України Дмитра Вишневецького (Байди). 1518-1564р.р.»

Пам’ятки історії Вишнівецької ОТГ

Костел Святого Станіслава

Костел святого Станіслава розташований на правому березі Горині, тобто у Старому Вишнівці. Його добре видно від князівського палацу. Храм цей збудували уже після вигасання роду Вишневецьких, коли містечко перейшло до їхніх родичів Мнішеків.

Сталося це у 1757 році з ініціативи Яна Кароля Мнішека (1716–1759), що володів землями на той час. Після 1832 року, коли царська влада відібрала у кармелітів костел у Новому Вишнівці, храм у Вишнівці Старому виконував роль парафіяльного.

Основа храму хрестоподібна. Можна оглянути внутрішню частину, фрагменти аркових галерей костелу, що збереглися. Проглядаються й сходинки, що ведуть на хори. З лицьового боку відкритий напіврозвалений хід, а з протилежної – у ніші залишилося дерев’яне розп’яття Ісуса Христа.

Ще наприкінці ХІХ століття у цьому костелі був образ святого Антонія Падуанського, який вважали чудотворним.

У наші дні костел зберігся у вигляді мальовничих руїн, без даху – це наслідки пожежі, якої зазнав ще під час Другої світової війни. На стінах усередині храму частково збереглися розписи. На стіні пресбітерія можна розгледіти сліди фрески з XVIII ст., яка зображає Трійцю. У підземеллях десь мають лежати останки фундаторів…

Також на території зруйнованого храму знаходяться залишки триаркової мурованої двіниці, в якій є розламана скульптура, ймовірно, святого Станіслава.

Працював костел до початку Другої світової війни, а 1944 року сильно постраждав від пожежі, чорні вигорілі сліди в костелі помітні й досі. Це стало основною причиною його капітального руйнування. Реставраційні роботи не провадилися, тому свого часу велична храмова споруда перебуває в жалюгідному напівзруйнованому стані.

Пам’ятки історії Вишнівецької ОТГ

Україна

Тернопільська обл, Збаразький район, смт. Вишнівець, вул. Грушевського, буд. 6

тел. +38 03550 31263

Графік роботи:

Пн-Пт з 08-00 до 17-15
Сб, Нд: вихідні

vuchnivets.selrada@ukr.net