Справжня історія України: Головне перехрестя Вишневця

Переконаний, що кожен, хто прочитає заголовок цієї статті згадає перехрестя доріг з Кременця на Тернопіль та з центру містечка в напрямку Ланівець і це закономірно. Однак, зовсім не це перехрестя стало головним в історії давнього містечка. Перехрестя, про яке піде мова, розташоване на якихось триста метрів далі в напрямку Тернополя, його не можна побачити «неозброєним оком», адже шляхи там перетнулися не звичним для нас чином – в просторі, а в часі!

Ця розповідь про дві дороги, які використовувалися нашими предками в різний час і перетнулися саме у Вишневці (вважаємо, що в статті, присвяченій історії, буде правильно використовувати історичну назву містечка, що завжди писалася через літеру «е»). Перша з них – це русло Горині, а друга – вже дорога, в нашому розумінні цього слова, що прямує з Тернополя до Кременця. Кожна з цих доріг була (чи й залишилася) важливою в житті поселення, але са́ме їх перехрещення і вирішило долю містечка. В той момент, коли ці шляхи перетнулися, Вишневець отримав статус міста, який автоматично «підняв» його над околицею та забезпечив домінування на багато століть наперед.

TEST.JPG00000

А тепер про все по порядку. З давніх часів головними транспортними артеріями для наших предків служили саме русла річок. Вода забезпечувала не лише елементарні потреби людини чи служила бар’єром на шляху ворога, а й довгий час була найефективнішою транспортною магістраллю, яка поєднувала окремі поселення. Навіть іти пішки було набагато простіше і ближче вздовж річки, аніж густими зарослями лісу.

Давні поселення наших предків слов’ян на величезних теренах невидимою мотузкою розтягувалися вздовж річок та створювали свій власний мікросвіт, зручний та зрозумілий лише їм. Ось як в VI ст. у візантійському військовому трактаті про слов’ян писав імператор Маврікій: «Живуть вони серед лісів, річок, драговин і важко прохідних озер, роблячи багато виходів зі своїх жител, мабуть, на випадок небезпеки … Напади на них слід здійснювати у зимовий період, коли … річки легко долаються через морози … Оскільки хорії (поселення) склавів і антів розташовані на річках, одне за одним і пов’язані одне з одним, таким чином, що між ними немає значних проміжків, а ліси, болота й очерет близько підходять до них, то коли буде знайдено першу з хорій (поселень) і військо застрягне там, усі інші слов’яни помітять наш рух …». Подібні розповіді про побут слов’ян можна знайти і в інших пізньоантичних авторів.

Однією з таких заселених слов’янами річок була і наша Горинь – від її витоків – і аж до Прип’яті. Вздовж цієї незвичної для нас сьогодні дороги, напевно, ще в античну епоху і розташувалися одне за одним цілий ряд поселень наших далеких предків. З тих часів і аж до середини XV ст. Вишневець нічим не відрізнявся від тих же Млинівець, Устечка, Бутина чи якогось іншого села.

Перші документальні джерела, що починають з’являтися лише у середині XV ст. фіксують село Вишневець та цілий ряд інших навколишніх сіл. Сьогодні мало кому відомо, що на той час свого роду домінантою в наших околицях було сучасне село Маневе, яке тоді належало дружині князя Василя І Збаразького. І хоч це поселення також фігурує із статусом «села», однак його розташування на першому місці серед володінь матері майбутнього власника Вишнівця дозволяє все ж таки говорити про певну статусну перевагу. На користь такої версії свідчить і грамота, якою князь Свидригайло у 1438 році надає місту Кременцю Магдебурзьке право. Для нас цікаво, що в цьому документі дорога, яка вела з Кременця в південному напрямку називається саме «Манівською». Ймовірно мова йде про ту саму вулицю Кременця, яка сьогодні має назву Вишнівецька!

Згодом у 1463 році один з синів невідомої нам на ім’я дружини князя Василя І Збаразького отримує в уділ землі на захід від володінь матері (тобто від Манева), де на той час не існувало жодного «города» лише села, а між ними і Вишневець.  Князь Солтан (а саме так звали першого відомого власника містечка) зупиняє свій вибір на Вишневці. І не важко здогадатися, чому.

Одним з головних джерел доходів князя на той час був збір мита з купців, що рухалися до міст на ярмарки дорогою через його володіння. Зауважимо, що купці не мали права об’їжджати головну дорогу та ухилятися від сплати мита. Станом на середину XV ст. «митний збір» становив по «грошу» у Збаражі та Колодні і «пів гроша» у Вишневці.

Очевидно, саме географічне розташування на прямому відрізку шляху із Збаража до Кременця і вирішило подальшу долю Вишневця. У той час, коли античний шлях (по Горині) перетнувся із середньовічним, Вишневець і став «городом», адже міг забезпечити найкоротший шлях до сусіднього Кременця і далі в напрямку Дубна. Після смерті князя Солтана, Вишневець потрапляє до рук його братів Василя і Семена, які володіли містечком спільно, а далі стає головною резиденцією одного з синів Василя – князя Михайла – першого князя Вишневецького…

Сьогодні кожен з нас сотні разів проходить, чи проїжджає це незвичайне перехрестя двох доріг – перша з яких дала життя Вишневцю, а друга – підняла його статус та забезпечила сталий розвиток на весь період майбутнього існування. Цікаво, що в наш час неможливо  помітити це «перехрестя долі», дивлячись на нього лише в просторі, адже там немає якоїсь пам’ятки архітектури, немає зовсім нічого, що могло б привернути нашу увагу. Однак, якщо «озброїти» наш погляд часовим виміром, поглянути з висоти XXI ст. через призму часу, то це перехрестя двох світів може розповісти нам немало про минуле краю і саме з цього незвичного кута зору воно бачиться головним в історії Вишневця.

TEST.JPG00000

Микола Кибалюк

 26 липня 2020 р.

Джерело