Дні пам’яті загиблих у АТО земляків провели у Бодаківській школі

НАЙКРАЩІ З КРАЩИХ ПАДАЮТЬ ВІД КУЛЬ, ГРУДЬМИ СВОЇМИ ЗЕМЛЮ ПРИКРИВАЮТЬ
СУМНИМ НАБАТОМ В СЕЛАХ І МІСТАХ ЗВУЧАТЬ СЛОВА: «ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ!»
У ці листопадові дні земляки, родина, друзі з сумом згадують жителів сіл Заруддя і Бодаки Сергія Долгіх і Володимира Магльону. Саме друга декада листопада забрала у вічність наших захисників. Жили вони непримітно у мирному житті, а відійшли у дзвонах слави праведними героями. Ми зустрічали їх, стоячи на колінах, у скорботі непоправної втрати. Сьогодні їхні дні – Дні пам’яті…

«Я ЛЮБИВ ВАС УСІХ,ТА НАЙБІЛЬШЕ ЛЮБИВ УКРАЇНУ…»

Ніби з високості промовляє так до нас словами пісні Сергій Долгіх. Розумний, добрий, розважливий. Люблячий син і тато, коханий чоловік. Як би гордилася нині ним, професіоналом високого рівня, обдарованим молодим чоловіком сім’я, родина, Україна. Сергій досконало опанував комп’ютерні технології в Тернопільській академії народного господарства. Доля була прихильною до нього. Одружився і проживав у Києві з коханою дружиною Анною. Разом ростили своє сонечко – донечку Софійку. Сергій очолював комп’ютерний відділ у Республіканському центрі сертифікації, удосконалював свої знання у Київському політехнічному інституті.

Та коли почалася Революція Гідності, як міг стояти осторонь? Одним з перших пішов на барикади, а потім ховав від рідних криваві басмаги на плечах – щоб не хвилювалися зайвий раз. Після Майдану почалася війна, і Сергій знову опинився у числі перших: був мобілізований 3 серпня 2014 року. Початок вересня цього ж року зустрів у зоні АТО. 15 листопада ворог особливо біснувався. Відбувся сильний мінометний обстріл українських позицій, після якого недалеко від блокпоста знайшли пораненого дідуся. За правилами, в таких випадках викликали міліцію. А вона попросила бійців гарантувати їм безпеку. На світанку 16 листопада воїни вирушили ставити розтяжки, та ворог влаштував засідку. Від пострілів майже впритул троє із чотирьох бійців були поранені. Сергій Долгіх отримав поранення в ногу, куля зачепила артерію. Він наклав собі джгут і продовжив бій. У нього влучила граната і куля, які й спричинили смерть. Загинув поблизу села Нікішине Донецької області.

Поховали Сергія Долгіх у рідному Зарудді 20 листопада. За проявлений героїзм солдат нагороджений орденом «За мужність».

Земля тобі пухом, герою! Та ніщо не зменшить біль утрати для матері, рідних. В жалобі в цей день схиляємо голови і ми, молимось за душі убієнних. Просимо Бога, щоб пам’ять всіх убитих згуртувала нас, живих, дала силу і волю, мудрість і наснагу для зміцнення власної держави на власній землі. Хай горить свіча пам’яті. І серцем нехай кожен з нас торкнеться до цього вічного священного вогню – частинки вічного. А світло цієї свічки хай буде даниною тим, хто навічно пішов від нас, хто заради торжества справедливості жертвував найдорожчим. Вони повинні жити у нашій пам’яті. Бо

ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ!
«ПРОШЕПОЧІТЬ МОЛИТВУ
ЗА СОЛДАТА».

Ці слова ніби промовляє схилена постать жінки на шкільній сцені Бодаківської ЗОШ І-ІІІ ступенів. 12 листопада дорослих і дітей зібрав організований педколективом урочистий захід – мітинг з нагоди третьої річниці смерті бійця 57-ої бригади ЗСУ, уродженця села Володі Магльони, котрий в цей день, три роки тому, загинув у населеному пункті Зайцеве Донецької області.

Зворушливо звучать зі сцени схвильовані слова ведучого -одинадцятикласника Дмитра Пойдича:
– Вже занадто багато ми чуємо кожен день про кроки війни.І навряд чи ми спокій відчуємо, поки гинуть Вкраїни сини.Прокидається кожна людина лише з думкою кожного дня:«Стала б мирною Україна моя… -Хай скінчиться війна!». Слова юнака продовжує другий ведучий, однокласник Вадим Біляс:

– З березня 2014 року наша країна знаходиться в стані неоголошеної війни. Багато страждань випало на долю нашого народу за цей час. Але він проявив свій незламний дух… Ще зовсім недавно ми не знали багато слів, пов’язаних із війною. Ще зовсім недавно ми не особливо звертали увагу на слова «Слава Україні! – Героям слава!». Нині вони перестали бути тільки вітанням, а набули нового реального, непідробного і святого змісту. Нині це віддання великої шани тим, хто у напружений, найкритичніший і найважливіший момент життя нашої країни не відступив і пожертвував собою заради своєї Батьківщини.

Звучить скорботна мелодія, і юнаки продовжують:
– Він обіцяв повернутися, бо не міг не піти. І святкував би цього року свій 28 рік народження. Володя Магльона народився 29 липня 1990 року в нашому мальовничому селі Бодаки в багатодітній сім’ї. З 6 місяців і до 11 років проживав у селі ВисілокНовоушицького району. До 5 класу навчався у Захімівській ЗОШ І-ІІІ ст. Після смерті батька переїхав у Вишнівець. Під час шостої хвилі мобілізації у вересні 2015 року потрапив до 57 окремої мотопіхотної бригади ЗСУ. 12 листопада цього ж року під час бою загинув.

На сцені учн і- Мар’ян Чепчур і Святослав Боднарук. До сердець присутніх болем доторкуються слова вірша:
– Хлопці на руки його підняли: «Друже, не здайся, тримайся, живи!». Ледь посміхнувся і тихо шептав: «Я Батьківщину свою захищав».

Всі учасники мітингу хвилиною мовчання вшановують пам’ять тих, хто віддав своє життя за мир на нашій землі, тих, хто пішов у небо з поля бою. Вони стали ангелами, легкокрилими, вічними і там, на небі вони разом в одному колі. Це славні сини Збаражчини, всієї України Сергій Долгіх, Тарас Михальський, Андрій Чабан, Василь Борисевич, Юрій Горайський, Володимир Магльона. Ведучий просить згадати сьогодні в молитві всіх Героїв.

Багато чудових патріотичних поезій, сценок, як-от «Розмова з сином-ангелом» та інших підготували для присутніх діти. Не можна було стримувати сліз. Хлопчик у голубій вишиванці резюмував: «Живе лиш той, хто не живе для себе, хто для других виборює життя».

Дівчатка у барвистих чорних хустках у доземному поклоні схилились на сцені. А в той час ніби звучать слова героя:
– Мамо, не плач, я повернусь весною…

А може дощем впаду на поріг, не плач, так судилося долі…Треба сказати, що на мітинг були запрошені і прийшли бабуся Галя і дідусь Володимир Довгалюки, мати Володі – Оксана Магльона, його односельчани, які пройшли горнило АТО, – Віталій Загоруйко, Микола Дишкант, Петро Стецюк, Максим Горошко, Микола Рибчинський.
Дякували сільчани своєму старості Миколі Шандруку, Дмитру Довгалюку, які і сьогодні боронять рідну землю в рядах бійців ООС.

– Це про нашого Мітю сказали, – шепоче мені бабуся Галя. (Дмитро – двоюрідний брат Володі Магльони). – Як не просили його не йти до війська, не послухав. Відслужив в армії, а тоді підписав контракт на півтора року. Ще шість місяців залишилось йому. Так переживаємо… Молимось, щоб живий і неушкоджений повернувся додому.

Схвильовано й зі смутком згадує про Володю Магльону заступник голови Вишнівецької ОТГ Сергій Волохатий:
– Важко говорити. Пишаюся, що знав Володю Магльону особисто, як друга, як родича. Він був мужній воїн. Він приклад у житті, все старався дбати про інших. «Я хочу якнайкраще для своїх сестер»,- часто говорив. І прийняв мужнє рішення: пішов захищати від російського окупанта рідну землю. Він, 25-річний, сміливо глянув у вічі жорстокому ворогові… Його життєвий подвиг змушує і нас, живих, змінитися, розбудовувати нашу Україну, державу, щоб вона була гідною життів, відданих за неї.

Виступив на мітингу священик о. Володимир (Лупиніс), котрий згадав трагічні дні трирічної давності, коли до села привезли тіло героя. «Щороку ми збираємось, щоб нагадати один одному: «В єдності сила народу», – наголосив він.

А діти співають:

Обірвалось життя молодих, повних сил,
Полягли до могил, замість того, щоб жити»,
Полягли у бою за Вкраїну свою,
Це найбільша честь на землі…

«Вони прилетять ангелами з небес.
Вони прилетять, щоб захистити нас,
А ми ніколи не забудемо тих гірких смертей,
України втрачених дітей».

Проникливі слова творів, котрі так майстерно виконує ансамбль «Співаночка», де солістами Маргарита Колеснік, Олександра Батюк, Тетяна Горошко, Наталя Рамська. Варто віддати належне творчим здібностям їхніх навчителів – заступника директора з виховної роботи Алли Душко та педагога-організатора Жанни Гевусь. Примітила, що всі заходи, котрі організовуються в цій школі, завжди проходять на високому рівні, а тому залишаються в пам’яті надовго.
А ще діти мріють, щоб швидше закінчилася війна. І уявляють той день, як ота юнка у вишиванці, Андріана Горошко:

– Коли закінчиться війна,
Розжарена від бомб земля воскресне,
Ти знімеш з себе автомат, герою,
І бронежилет…
Живи, живи, герой й солдат,
За всіх, хто не прийшов назад з війни, з безодні,
Живи, живи – на цій святій і рідній Україні…

Вірші, присвячені українському солдатові, читають Ангеліна Гураль, Борис Павлусяк, Яна Петришин. Діти стверджують:

«Не треба наших убивати…

Вся Україна проклене!

Тримайтесь, дорогі солдати,

Їх Божа кара не мине!».

Діти дякують захисникам України і обіцяють стати справжніми патріотами своєї держави. Це звучало з їхніх слів-молитов:

Прийми, Святий Отче, молитву від доньки,
Складаю до неба свої я долоньки.
І слізно прошу Тебе, Боже, благаю:
Пошли миру й щастя для нашого краю.

Схвильовано звучать у подяці і слова директора школи Лариси Владики, яка дякує всім за участь у мітингу, просить пам’ятати імена тих, хто віддав найдорожче за нашу можливість жити, творити, працювати і вчити.

Діти співають «Буде Україна на землі», дорогим гостям вручають квіти. Їх несуть і на могилу славного земляка, де всі разом із о. Володимиром помоляться за спокій його душі, за мир на землі.

ГАННА БАРВА