Церква Вознесіння Господнього у Вишнівці

                 Містобудівна та архітектурна спадщина українських міст та містечок являється наглядним втіленням багатовікової національної ідентичності. Через століття вона репрезентує нам, сьогоднішнім нащадкам,  неповторний простір особистого та суспільного життя наших предків. Важливими об’єктами, які визначали та формували силует кожного населеного пункту були сакральні пам’ятки. Вони не лише домінували над ландшафтом, а й символічно об’єднували покоління, які жили, живуть і будуть жити на цій землі.      

           Як і більшість приватних волинських міст, Вишневець теж формувався традиційно. Зазвичай престиж   магната   вимагав,    щоб  у  місцевості, де містилася  родова резиденція,  були   сакральні   фундації.  Таким чином   творився своєрідний громадський простір, який об’єднував духовне та світське життя. Для Вишневця  таку  функцію разом з княжою резиденцією  виконували    церква Вознесіння Господнього та  монастир босих кармелітів з костелом св. Михаїла Архангела.

           Вознесенська церква, крім своїх безпосередніх функцій, виконувала роль важливого структурного елементу замкового комплексу. Роком її побудови у краєзнавчій літературі традиційно називають 1530 р., на жаль, без посилань на першоджерело. Морфологічні особливості автентичної мурованої частини церкви свідчать, що вона – найстаріша частина ансамблю. Фундатором церкви  вважали одного з перших князів Вишневецьких, володаря Вишневця у ХV ст. – на поч. ХVІ ст. князя Михайла  Васильовича Вишневецького чи когось з його чотирьох синів. Раніше згадувалося, що у кінці ХV ст. Михайло Вишневецький  розпочав  будівництво нового замку  на  лівому  високому березі  ріки  Горинь  у Новому Вишневці. Церква  могла  бути частиною його оборонних споруд. Урешті тоді рід Вишневецьких ще не був полонізований.

Панорама Вишневецького ансамблю. Літографія з малюнка Н.Орди. 1876 р

           Прикметним є місце спорудження храму. Побудована церква біля підніжжя   високого  пагорба  у  безпосередній  близькості   від  замку. Поряд розташований   пагорб,  місцевий  топонім  якого «Дідівська гора». Можливо, ця назва  пов’язана ще  з дохристиянськими часами, з язичницьким капищем. Причиною розміщення церкви за межами замку може бути існування на цьому місці у давні часи старішого храму.

           Серед актів кременецьких земських книг за  1601 р., міститься документ,  який дозволяє уточнити ім’я фундатора  церкви. В акті продажу в 1598 р. Олександрою Вишневецькою та її чоловіком Юрієм Чарторийським Михайлові   Вишневецькому  належної    їм  частини  Вишневця  є  запис  про муровану  церкву,  яку  збудувала  для Олександри  її  мати  княгиня Еуфимія з Вербицьких Вишневецька .

            Церква орієнтована  вівтарем  на  схід  і  при  князях  Вишневецьких була  призамковою. Хоча  і перебудована  в кінці ХІХ ст., вона все ж зберегла головні    конструктивні   особливості,   притаманні   сакральним    пам’яткам ХVІ  ст. і  має  аналоги   в  інших  регіонах  Західної  України,  як, наприклад, Успенська церква (1540 р.)  у  Городку  Львівської обл., Успенська церква в Лужанах Чернівецької обл. (поч. ХV ст.), Успенська церква у Межибожі Хмельницької обл. (поч. ХVІ ст.) та інші. Зодчі цих маленьких храмів, практично позбавлених декору, всю увагу звертали  на об’ємно- просторову композицію та співвідношення окремих частин споруди. Як і більшість  церков того часу, Вознесенська церква є симбіозом архітектурних запозичень у своєрідному місцевому трактуванні.

Східний фасад (вівтарна апсида) церкви Вознесіння Господнього. Фото 2017 р.

           У підземеллі храму містилися княжі поховання. Відомий український історик Н. Яковенко зазначала, що семантика місця останнього спочинку в давні часи була тісно пов’язана з релігійною свідомістю та уявленнями, «що чим ближче до святощів ховали «грішне тіло», тим більша була надія на їхнє заступництво та спасіння душі у день Страшного Суду». Традиції другої половини ХVІ ст., засвідчені у тестаментах, показують, що для тогочасної еліти, зокрема князів Вишневецьких, звичай ховати покійників у престижному Києво-Печерському монастирі (там поховані деякі представники обох гілок Вишневецьких)  змінюється на поховання вдома, в родовому гнізді, що символізувало «солідарність крові». Як показує подальший перебіг подій, ця традиція не залежала від конфесійної приналежності померлого і збереглася до повного вимирання Вишневецьких у 1744 р.

             У Вишневці знайшли своє останнє місце спочинку князь Костянтин Іванович Вишневецький, староста житомирський (1542 – 1574), князь Андрій Іванович Вишневецький (1938 – 1583), воєвода волинський. Відсутність даних про місце поховання дружин деяких князів, не виключає   того, що обряд був проведений саме у Вишневці. Згідно тестаменту Яреми Вишневецького у крипті Вознесенської церкви поховані його батьки, визначні українські фундатори  першої половини ХVІІ ст. князь    Михайло Михайлович Вишневецький (? –  1516), староста овруцький та його дружина княгиня Раїна з Могил Вишневецька (1589 – 1619). На католицькому цвинтарі зберігся надгробок останнього з Вишневецьких Міхала Сервація (1680 – 1744), канцлера Великого князівства Литовського та його третьої дружини Теклі Ружі Радзивіл (1703 – 1747).

            Під час польсько-турецької війни 1675 р., внаслідок облоги  Вишневця турецькою армією Ібрагіма-паші, місто та замок  зазнають значних  руйнувань. Проте  немає  жодних  відомостей  про  руйнування церкви. З поваги до своїх православних предків Вишневецькі-католики не робили спроби пересвятити храм на римо-католицький. Один з перших дослідників православних храмів Волині М. Теодорович щодо цього писав у своїх записках: «Гроби православних батьків постійно нагадували відступникам-синам про їх родове православ’я». Заради справедливості треба зауважити, що і Ярема Вишневецький у своєму тестаменті, звертаючись до своїх потомків, заповідав поставити у  церкві мармуровий надгробок своїм батькам, що в силу певних обставин так і не було виконано.  

            У 1703 р. Михал  Сервацій Вишневецький видав універсал про перехід мирян та священиків у його володіннях до Унії, а в 1732 р. передав  Вознесенську церкву греко-католикам.

Панорама церкви Вознесіння Господнього. Фото 2017 р.

            Вперше  усипальницю  православних князів Вишневецьких дослідив у 1859  р. тодішній власник Вишневецького маєтку граф  Володимир  де  Броель-Плятер.  Поховання  Вишневецьких на той  час ще  не були потривожені, а прахи в доброму  стані  завдяки  якісному бальзамуванню та сухому  і   прохолодному   приміщенню.   Добре   збереглися і строї померлих.

           У 1860 р. Вишневець відвідав Наполеон Орда, який зробив низку графічних  зображень палацу та  загальної панорами  комплексу. На  основі одного з  цих малюнків  у 1876 р. була  виконана  відома  літографія,  яка тиражувалася  в  багатьох виданнях. На  передньому плані літографії справа  на терасі замкової гори  видніється церква Вознесіння Господнього. Це єдине її  зображення  до  перебудови, яку провели  в 1872–1873 рр.

             Невелика  за  розмірами  церква  Вознесіння  Господнього,  яка  в  плані  має 12, 5 х 5, 2 м,  все  ж  залишається  важливою складовою  архітектурного  ландшафту не лише палацового ансамблю, а й усього містечка. При закладення вона мала майже квадратову наву і однакову з нею заввишки п’ятигранну вівтарну частину. В плані церква тридільна,  причому нава трохи ширша за апсиду та притвор. Над торцевими стінами нави підіймався трикутний фронтон на заході та шпиль на сході. Мури були зведені з місцевого рваного каменя  вапняку, склепіння – з цегли.  Над  маленькими  вікнами  влаштовано розпалубки. До середини ХVІІІ ст. церква з заходу була розширена цегляною забудовою прямокутного об’єму з плоским дерев’яним  перекриттям, над яким влаштовано також дерев’яну дзвіницю. Ще в 1863 р. церква була трьохкупольна, причому передня баня вирізнялася серед інших своєю шатровою формою.

           У травні – червні 1871 р. відповідно до наказу імператора Російської імперії Олександра ІІ архієпископ Волинської єпархії Агафангел здійснив поїздку від Житомира до Почаєва для ознайомлення  з церквами  єпархії. Дня 3  червня   він   відвідав  Вишневець.  Чисельність   прихожан   Вознесенської церкви  на той час  була  незначною, в 1839 р. лише  612 осіб.

            Головним  общинним храмом містечка була  церква Різдва Богородиці у Старому Вишневці, яку на той час віруючі відремонтували за свої кошти. В коротких  нотатках  експедиції  відзначено  незадовільний стан Вознесенської церкви, особливо знищений був дерев’яний дах. У 1872 р. до  Вознесенської церкви  на заміну старої прибудовано нову дзвіницю, теж дерев’яну,  під  наметовим  дахом,  а  над  центральним  об’ємом  влаштовано баню на гранчастому  глухому барабані. Так старовинні українські дерев’яні  шатрові куполи замінили новими, звичайними, пізньомосковського стилю. Ще в 1882 р. у храмі  був старовинний  іконостас, «звичайної форми»  та нова  ризниця. Від 1898 р. до 1961 р. в церкві новий вівтар.

            Історичні дані про Вознесенську церкву містить клірова відомість, яка складена  1923 р. Згідно з відомостями після 1872 р. ніякі ремонти в церкві не проводилися. Остання інвентаризація церковного майна була в 1806 р. На момент складення клірової відомості в храмі був наявний весь церковний інвентар. На даний час серед архівних інвентарів православних церков Кремненецької єпархії інвентар Вознесенської церкви Вишневця за 1806 р. віднайти не вдалося.

           Ґ. Лукомський під час відвідин Вишневецького палацу в 1912 р. так описував церковні реліквії, які на той час ще були в храмі: «… особливу увагу заслуговував складень з чудотворною іконою «Знамення Пресвятої Богородиці». Ікона мала велику історичну та художню цінність. На зовнішній стороні дверцят срібного складня був напис про походження ікони з Московської держави».  Очевидно, вона була військовою святинею, належала якомусь з московських полків та була втрачена московськими вояками під час Північної війни в боях зі  шведами. Князь Міхал Сервацій Вишневецький в 1704 р. під час битви під Кройцбургом відібрав її у шведів і передав у 1727 р. в дар Вознесенській церкві.

            Іншою історичною реліквією в храмі був великий шестираменний  позолочений хрест візантійського стилю,  прикрашений тонким карбуванням та дорогоцінним камінням. Хрест цей походив з часів короля  Сиґізмунда- Августа чи Стефана Баторія. Хто і коли пожертвував його храму – невідомо, але цілком  можливо, шо це був  дар одного  з  перших князів Вишневецьких. Крім  того,  в  Вознесенській  церкві  були  ще дві знаменитості московського походження: складень з іконою  Божої Матері і багаті ієрейські ризи, які, за  деякими  свідченнями, мали  безпосередній  стосунок  до  подій, пов’язаних з Дмитром Самозванцем.

           Ікону Божої Матері привіз до Вишневця в 1608 р. князь  Костянтин Костянтинович Вишневецький, протектор Самозванця, після втечі з полону в Костромі. Про цю ікону відомо, що була вона досить давньою, мала  срібний, покритий  позолотою оклад,  який був набагато молодший від самої ікони та не  відповідав  їй  цінністю. Мабуть, ця  чудотворна  ікона колись мала інший  оклад, який  не  вцілів. Спочатку,  в  1718 р., цю  реліквію  Міхал Сервацій Вишневецький подарував кармелітському монастиреві, а згодом її передали Вознесенському храмові. Є відомості, що на початку 2000-х рр. графи Браницькі подарували Національному музею в Кракові оклад  цієї  ікони з  написом, який підтверджував  її колишню приналежність Вознесенській церкві. Що стосується дорогоцінних риз, про які згадували  майже всі дослідники резиденції, то, можливо, їх надіслав до Вишневця Дмитрій Самозванець для надання більшої пишності обряду заручин з  Мариною Мнішек, які згідно переказу, відбулися в 1604 р. у храмі. Хоча документального підтвердження цій події окрім краєзнавчих описів віднайти не вдалося, а  деякі автори взагалі її переносять до родового замку графів Мнішків у Ляшках Мурованих на Львівщині.

            Крім цінних ікон, творів ужиткового мистецтва в  церкві зберігалися церковні книги та документи, які датувалися XVI – XVIII ст. Після закриття храму  в 1961 р. частину цих матеріалів передали парафіяльним церквам сіл Лози та Мухавця.  На сьогодні вдалося віднайти лише метричні книги другої половини XVIII–ХІХ ст., які стосуються цих населених пунктів. Серед церковних книг, які зберігалися в Покровській церкві с. Лози і належали колись Вознесенському храмові, була Тріодь 1669 р., видана Львівським Успенським Братством напередодні його ліквідації. Книгу подарував церкві волинський митрополит Діонісій під час відвідин Вишневця в 1810 р.

            На  початку  ХХ  ст. церква мала 56 десятин землі і дохід  від продажу зерна. При  церкві  діяла семикласна  парафіяльна   школа. Храм Вознесіння    Господнього  залишався  парафіяльним  до 1961  р. Згодом його закрили  та  використовували  як  склад. На території  біля  храму влаштували  стрільбище. За три десятиліття приречена на знищення Вознесенська церква   зазнала  непоправних  втрат. Під  час дощів  через  щілини  в  даху вода текла  по стінах, від чого повністю були втрачені фрески  ХVІ – ХVІІ ст. Не зберігся  також  вівтар храму. Царські  врата  цього вівтаря, які  мали велику історичну  і мистецьку цінність, разом  з частиною  ікон  та  церковним  інвентарем були  передані під  час ліквідації  приходу  іншим  приходським  церквам. Віднайти   їх  не вдалося. Грабіжники  сплюндрували  поховання  князів  Вишневецьких.

            У 1992 р. з відновленням державної незалежності України церкву Вознесення Господнього знову зареєстрували та відбудували силами місцевої  православної  общини,  на  жаль, без належної  уваги з боку фахівців. Під час  проведення підготовчих робіт з відновлення первісного планування палацу  в  приміщенні  колишнього  кінотеатру  було знайдено  підземний  хід,  який   слугував  для  переходу  від  замку  до  церкви. Уточнити  призначення  цього  проходу буде можливо після відповідних археологічних досліджень.

             На  схилі  біля церкви  зберігся невеликий старовинний православний цвинтар з  характерними  кам’яними  хрестами. Очевидно, що раніше він був набагато  більший, але у наш час обмежений  навколишньою  забудовою. З клірової відомості відомо, що територія цвинтаря у 1923 р. була приблизно дві   десятини.

             Сьогодні   церква Вознесіння Господнього  є  чинною  і попри свої втрати  залишається історико-архітектурною пам’яткою національного значення. Її меморіальний характер, пов’язаний з князями Вишневецькими – одним з найзначніших родів в історії України, зобов’язує не лише зберегти її фізичне буття, а й сакральність, яку вона несла людям впродовж століть свого існування.

Науковий співробітник Національного заповідника «Замки Тернопілля», кандидат історичних наук Любов Шиян

 Список ілюстрацій

  1. Панорама Вишневецького ансамблю. Літографія  з малюнка Н.Орди. 1876 р

  2. Східний фасад (вівтарна апсида) церкви Вознесіння Господнього. Фото 2017 р.

  3. Панорама церкви Вознесіння Господнього. Фото 2017 р.

Джерело: Національний заповідник “Замки Тернопілля”