Бібліотека Вишнівецького палацу  – одна з найбільших приватних книгозбірень Європи

    Період ХVІІ – ХVІІІ ст. в міру бурхливих соціально-економічних процесів був не простим для країн Східної Європи. В цей час формуються нові просторові утворення на теренах колишньої Речі Посполитої – магнатські резиденції, що були зосереджені в руках представників могутніх князівських родин, таких як Острозькі, Вишневецькі, Жолкевські та ін. Це дозволило знаті фактично формувати держави в державі з власною адміністрацією, податками, військовими повинностями і т.п. Формування таких магнатських землеволодінь мало чимале значення для розвитку не лише господарської сфери, але й культури краю. Магнатські резиденції своїм функціонуванням сприяли проникненню та утвердженню новітніх культурних і цивілізаційних процесів країн Центральної Європи: Італії, Франції, Німеччини, Австрії, що насамперед відобразилось в архітектурі та мистецтві.

     Вишневецький палацово-парковий комплекс поєднував у собі функції, якими мали бути наділені позаміські магнатські резиденції того часу – це і відпочинкові, і репрезентативні, і адміністративні, і господарські. Крім того, він виконував роль культурного центру, сприяв соціально-економічному, просвітницькому та духовному розвитку населення, демонстрував рівень цивілізаційних процесів на території України того часу. Будівництво й розбудова палацу князів Вишневецьких припадає на всеєвропейську епоху Просвітництва, яка знаменувала бурхливий розвиток наукової думки та мистецьких, культурно-естетичних поглядів свідомих європейців.   Князі Вишневецькі та графи Мнішеки були людьми своєї епохи. Вони слідкували за усіма культурно-мистецькими віяннями того часу, не шкодуючи коштів. Про це говорить величезна палацова книгозбірня, колекції живописних полотен і безліч інших цінних речей Вишневецького палацу.

   У бібліотеці князів Вишневецьких зосереджувались перлини літератури. Вона регулярно поповнювалася новими виданнями. Така постійна оновлюваність бібліотеки пояснюється тим, що у палаці діяв театр, який займався постановками п’єс і спектаклів. І, відповідно, володарі маєтку призначали доглядачів, які постійно слідкували за виходом нових видань і займалися їхніми закупками для книгозбірні.

   Бібліотека Вишневецького палацу була справжнім скарбом, вона мала величезну культурну та наукову цінність, адже її тематика є достатньо широкою. Історію існування книгозбірні можна поділити на кілька періодів. Перший – пов’язаний із заснуванням бібліотеки і книгозбірчою діяльністю представника роду Вишневецьких, будівничого палацу, князя Міхала-Сервація. Цей фундаментальний етап можна умовно назвати «вишневецьким».

   Другий період стосується культуротворчої роботи представників графського роду Мнішеків, до яких перейшов маєток Вишневецьких разом із бібліотекою.

   Після цих етапів для Вишневецької книгозбірні настав руйнівний процес розпорошення та час нищівних аукціонів.

Вишнівецький Версаль (37)

   Фундатором бібліотеки був Міхал-Сервацій Вишневецький, великий гетьман Великого князівства Литовського, політичний діяч Речі Посполитої ХVІІІ століття, літератор, бібліофіл. Він укомплектував бібліотеку успадкованими книгами  та придбаними  ним самим, переважно західноєвропейськими виданнями. Князь Міхал-Сервацій був високоосвіченою людиною. Він не просто колекціонував книги, але й писав їх сам. Йому належать кілька праць теологічного характеру, хронологія роду Вишневецьких із викладенням власного життєпису та серія літературних перекладів. У 40-і роки ХVІІІ століття Вишневецька книгозбірня нараховувала близько 1400 примірники.

  Після смерті Міхала-Сервація Вишневецького палацовий комплекс і, відповідно, бібліотека перейшли у володіння графів Мнішеків. Так почався другий період розвитку книгозбірні Вишневецького палацу. Тож, надалі доля бібліотеки залежала від Міхала-Єжи Мнішека – великого коронного маршалка, політичного і культурно-освітянського діяча польського Просвітництва. За його владарювання Вишневець став одним із найважливіших осередків культурного життя не тільки Волині, але й усього краю. Міхал-Єжи Мнішек розширив фонди бібліотеки. У 1777 році вона нараховувала 3444 томи. Серед них було чимало рукописів та стародруків ХV – ХVІІІ ст., книги латинською, французькою, німецькою, англійською, чеською мовами.

  Наступний власник палацу Кароль Філіп Мнішек збільшив фонди бібліотеки до 11 тисяч томів. Тут з’явилися праці з історії, літератури та права, рідкісні видання Полоніки.

  Саме ці два періоди в історії Вишневецької бібліотеки були фундаментальними. У цей час вона регулярно поповнювалася свіжими виданнями, збільшувалася в обсязі.

   Третій етап існування бібліотеки розпочався після смерті Кароля Філіпа Мнішека. Це був критичний період для книгозбірні, адже з цього часу книги і цінні видання почали розпорошуватись і розходитись у приватні руки.

   Власник Вишневецької резиденції, син Кароля-Філіпа Мнішека у 1846 році виїздить до Франції і забирає з собою 2.5 тисячі книг, листування діда та геральдичні праці батька, частину художніх колекцій. З цього часу розпочинається період аукціонів у Вишневецькому палаці, коли резиденцією володіли зовсім випадкові люди, яким була байдужою доля мистецьких збірок.

   Першою такою тимчасовою володаркою палацу була грузинська княгиня Абамелек. Вона купила його у 1852 році. Княгиня розорила бібліотеку, а своєму раднику подарувала велику частку збірки французької балетристики. До Росії княгиня вивезла стародруки та інші цінні речі.

    Наступним володарем палацу був граф Володимир де Броель Плятер. Йому була не байдужа доля культурно-мистецького спадку. Склавши інвентар того, що залишилося, Плятер перевіз власну бібліотеку з родового Воробіна з-під Домбровиці. Вона нараховувала більше ніж 8 тисяч томів. Основу цієї збірки становили праці з історичної літератури.

    Дякуючи Плятеру, бібліотека досягла свого апогею. У її фондах нараховувалося 21 тисяча томів.

   Таке процвітання тривало б і надалі, але через борги Володимир де Броель Плятер змушений був продати Вишневецький палац Івану Толлі – раднику комерції, банкіру, київському міському голові.

  Він, з метою заробітку розпродує мистецькі колекції. Бібліотеку і архів перевозить до Києва. Це близько 5000 томів книг, серед яких видання ХV – ХVІІІ століть. Ще у 1919 році стародруки Вишневецької бібліотеки перебували у власності родини Толлі. За дорученням Тимчасового комітету із заснування Національної Бібліотеки Української Держави завідувач відділом Всеукраїнського історичного музею імені Т. Шевченка Д. Щербаківський почав вести переговори із спадкоємцями І. А. Толлі про передачу книг та архіву Вишневецького палацу до Національної бібліотеки України. Книги із палацової збірки надходили до НБУВ у два етапи: перший – у 20-ті роки від родини Толлі, другий – березень 1927 рік  – середина 30-х років з Київського історичного музею імені Т. Шевченка, Бібліотеки імені В. Б. Антоненка Історико-філологічного відділу ВУАН і бібліотеки Соціально-економічного відділу ВУАН.

Вишнівецький палац, ретро фото 48

   Одним із власників палацу, що заслуговує шани і подяки був Павло Олександрович Демидов. Він придбав вже пограбований палац у 1905 році. Генерал Демидов перевозить сюди книги, які дісталися йому у спадок від діда Павла Григоровича. «У Демидова, – писав В. М. Ундольський в 1846 році, – були такі книги, яких марно шукати, навіть відомостей про них не знайти ні у бібліографів, ні в історії літератури».

 Одна з таких цінних рукописних книг демидівського зібрання – латинська Біблія ХІІІ століття зберігається сьогодні у фонді рідкісних книг бібліотеки МДУ.

    Сьогодні величезна частка книгозбірні Вишневецького палацу зберігається у фондах НБУВ. Детальним вивченням цих книг займалася дослідниця Ірина Ціборовська-Римарович. Вона вважає, що бібліотека формувалася шляхами спадку, закупів, дарів, передплат. На усіх етапах розвитку там переважали західноєвропейські видання. З точки зору мовних особливостей перші три місця посідали відповідно французька, латинська і польська мови. Щодо особливостей складу, то у бібліотеці переважали книги гуманітарного характеру: з філософії, історії, етики, юриспруденції, моралі, граматики. Величезну частину становила французька художня література. Про високий статус книгозбірні свідчить наявність у ній видань провідних європейських фірм та друкарів ХV – ХІХ століть, зокрема Альдів, Блау, І. Вієтора, Дідо, Ельзевірів, А. Кобергера, М. Лотера та інших. У палацовій бібліотеці були зібрання рідкісних перших видань з історії Речі Посполитої, польської генеалогії та геральдики: хроніки Кромера, М. Бєльського, праці Б. Папроцького та В. Кадлубка. У бібліотечних фондах зосереджувались твори авторів античного світу, епохи Відродження, Нового часу. До рукописних каталогів внесені імена Аристотеля, Аристофана, Вергілія, Вітрувія, Гомера, Горація, Овідія, Платона, Плутарха, Рабірія, Светонія, Сенеки, Теофраста, Цицерона, вписані твори відомих політичних і державних діячів минулого Ф. Гвіччардіні, Т. Мора, перлини світової літератури, створені Данте, Ф. Петраркою, Дж. Бокаччо, Л. Аріосто, Ф. Рабле, М. Сервантесом. У книгозбірні наявні твори діячів французького, англійського і польського Просвітництва, а також енциклопедії, енциклопедичні словники, альманахи.

   Більша частина книжок Вишневецької бібліотеки має шкіряні оправи, характерні для ХVІІІ століття: темно-брунатна шкіра, корінець з бинтами і золотим тисненням, найчастіше у вигляді елементів рослинного орнаменту. Привертає увагу оправа багатотомного видання Біблії французькою мовою, на нижній частині корінця якої – сюжетне зображення полювання: мисливець, який тримає в руці дротик з опіренням, женеться за оленем, за мисливцем біжить хірт, за яким летить мисливський птах. Таке багатофігурне зображення не вміщувалося на корінці одного тому. Тож на одній книжці відтиснуті фігури оленя і мисливця, на іншій – мисливця і хорта, на третій – хорта і птаха. Велика частина книжок Вишневецької бібліотеки, виданих у першій чверті ХІХ століття мають характерні оправи з картону, обклеєного кольоровим ( білим, рожевим, жовтим, синім, зеленим, бузковим) тисненим папером, на корінцях містяться наліпки з паперу іншого кольору, на яких золотим тисненням вибито назви творів.

Вишнівецький палац, ретро фото 23

   Ідучи шляхом розпорошення книгозбірні, ми знаходимо її сліди у бібліотечних фондах Польщі: Бібліотека Народова (Варшава), Бібліотека Варшавського університету, Ягеллонська бібліотека (Краків), бібліотека ім. Оссолінських (Вроцлав), Курницька бібліотека ПАН; Литви: Бібліотека Вільнюського університету, Бібліотека Литовської АН; Білорусі: Гродненський історико-археологічний музей; Росії: Російська Національна бібліотека ім. М. Є. Салтикова-Щедріна (Санкт-Петербург); Великобританії: Бібліотека Конгрегації отців мар’янів у Фавлей Корт.

   Тож, ми бачимо, що книги із палацової бібліотеки на сьогодні розпорошені по різних книгозбірнях не лише України, але й країн світу. Вони становлять величезну культурно-мистецьку цінність для нашої держави, адже є свідченнями високого розвитку естетичної і наукової думки нашого краю та України в цілому.

​Екскурсовод Валентина Брега

Джерело: Національний заповідник “Замки Тернопілля”