За задумом, споруда мала бути копією французького Версалю.(Спеціально для цього були запрошені французькі архітектори). Як і там, щоби величезна бенкетна зала здавалась ще більшою, у стіни були вмонтовані дзеркала.
Такого багатства, яке мав тоді Вишнівецький замок, не можна було знайти й у королівських палацах. Перший та частина другого поверху були оздоблені голландською дрібною керамічною плиткою, де на 45 тисячах частинок жоден малюнок ні разу не повторювався. Такого не було і немає ніде у світі.
Кімнати палацу, а їх було більше ста, називали за кольором стін, які покривались китайським шовком, оздобленим бісером, золотом і сріблом.
У замку зберігалися величезні колекції зброї, рицарських обладунків, а також більш як двотисячна приватна колекція картин визначних майстрів пензля доби Середньовіччя. Картин було на стільки багато, що їх не було де зберігати. У книжкових шафах знімали тафлі і вставляли дорогі портрети.
На жаль, за довгі роки воєн і ворожих режимів багато шедеврів із колекції вивозили за кордон. У Відень, Краків, Варшаву, та найбільше до Москви. Цікаво, що й зараз в одному з музеїв на Червоній площі можна побачити картини з нашого Вишнівця.

Кінець 1730-х років. Ймовірно, до цього періоду будівництво палацово-паркового комплексу було завершено.
1744 рік. Міхал-Сервацій Вишневецький вмирає, рід Вишневецьких згас. Після цього місто і замок перейшли у власність князів Мнішеків. Чотири покоління цього роду прожили у Вишнівці, продовжуючи поповнювати колекцію двору і облаштовувати його приміщення. Поступово палац перетворився на справжній музей – тут була зібрана приголомшлива колекція раритетів – посуд, меблі, зброя, картини, унікальна портретна галерея та інші цінності.

Цікавий опис даху палацу – він був з заломом, його покривала керамічна плитка блакитного кольору, а простір покрівлі урізноманітнили люкарни округлої форми (горищні вікна з вертикальною рамою, закритою з боків і зверху).

Окрему увагу інвентар зосередив на інтер’єрах палацу. Описано дороге покриття стін, виконане з цінних порід дерева, шовкових тканин, вишитих вручну золотими і срібними нитками, а так само з керамічної плитки. Стелі прикрашали живописні зображення в багатому обрамленні з гіпсу. Важливим елементом інтер’єру були високі французькі та італійські каміни і керамічні печі, виконані в ренесансному стилі. Двері в більшості залів були подвійними, пофарбованими в білий або жовтий колір.

1750 рік. Ян Кароль Вандолін з роду Мнішеків одружився на Катерині, внучці Михайла-Сервація Вишневецького. Замок в Вишнівці перейшов під владу Яна Кароля як придане. З цього моменту починається становлення палацу як значного культурного центру Волині. При Яні Кароле значно поповнилася колекція палацу за рахунок всіляких цінностей, які граф перевіз в Вишнівець зі свого замку в Ляшках Мурованих. Серед цих цінностей була і частина графської бібліотеки.
1760 рік. Був складений «Реєстр рухомих і інших речей Яна Кароля графа Вандалино Мнишека підкоморія Великого Князівства Литовського в палаці Вишневецького». Цей реєстр дає певне уявлення про багату колекцію палацу, що складалася з живописних полотен, портретів, скульптур, старовинних карт, виробів зі скла, коштовного посуду, сервізів, меблів. Згадувалися в реєстрі екіпажі, вози та інші побутові речі. Бібліотечний фонд замку включав 273 книги на латинській мові і 182 книги польською. На озброєнні замкового гарнізону в цей період було 4 великих і 4 малих гармат, 10 карабінів драгунських з багнетами, 6 палашів і 12 рапір.

Михайло Єжи володів Вишнівцем з 1759 по 1806 рік. Можливо, за Михайла Єжи палац був прикрашений невеликими секціями колонад в стилі класицизму, які звели у головного і бічних палацових входів. Якщо зовні палац не сильно змінювався, то всередині він перетворився серйозним чином, отримавши оформлення в стилі пізнього рококо. Проект зміни інтер’єру розробив архітектор Ріко де Тергей, який вже раніше отримував замовлення від Мнішеків в Дембліні і Варшаві. Французькій вплив на інтер’єрі відобразилось в орнаментальному декорі палацу, італійські традиції відчуваються в рішенні ордерів, а широке використання керамічної і порцелянової плитки відсилає до голландських традицій.
У цей період, ймовірно, закінчилося формування аванкура (площадки перед головним фасадом палацу), раніше частково оточеного дерев’яними будівлями. Після перебудови їх замінили цегляними будівлями.

Кароль (? – 1846), син Михайла Мнішека, продовжив справу батька: дбав про палац, поповнював його колекцію, бібліотеку і архів. Однак уже в цей період почався занепад комплексу.
1832 рік. Монастир кармелітів був скасований, а його майно передали православній церкві. Зміна власника негативно позначилася на долі монастирського комплексу, який поступово прийшов в стан занепаду.
1852 років. Андрій Мнішек, син Кароля, переїжджаючи до Парижа, продавши маєток новому власнику – княгині Абамелек. Залишаючи Вишнівець, Андрій забирає з собою до Франції частину бібліотеки і безліч творів мистецтва. Нова власниця замку активно знижувала замкову колекцію. З цього моменту починається період грунтовного занепаду палацового комплексу. Замок дуже часто почав міняти своїх власників, велика частина яких не приділяла резиденції Вишневецьких достатню увагу. З 1852 до 1913 року замок встиг змінити дев’ять (!) власників. За цей період значна частина колекція замку була загублена – продана з аукціонів, вивезена в Росію і так далі. Сильно постраждала і чудова палацова бібліотека (до середини 19 століття в її колекції знаходилося близько 21 000 рідкісних, а іноді і унікальних, літературних творів).
1857 рік. Шанувальник старовини граф Володимир Плятер, стурбований долею палацу, викуповує його у Абамелек. Граф намагався повернути палацу його колишню славу, поповнив поріділу колекцію замку своїми зборами.

1875 – 1876 рік. Граф Володимир зазнав фінансовий крах. Щоб покрити величезні борги, палацовий комплекс у Вишнівці був виставлений на аукціон.
1876 ??рік. На аукціоні палац придбав граф Толлі (або Толль), який взяв активну участь в руйнуванні палацу, продаючи експонати його колекції. Крім цього граф вивіз до Києва значну частину бібліотеки Вишневецького замку, де вона була практично повністю знищена (бібліотека зберігалася в підвалі, який одного разу затопило, врятувати вдалося лише невелику частину Вишневецькою колекції). Таким чином, в 80-х роках 19 століття дожила до цього часу бібліотека Вишневецького замку припинила своє існування.

Початок 20 століття. Вишнівець перейшов у власність генерала Павла Олександровича Демидова, який спробував повернути велич старому палацу. При Демидові не тільки почалося нове поповнення колекції палацу, а й були проведені ремонтно-відновлювальні роботи комплексу. Цими роботами керував відомий архітектор Владислав Городецький (1863 – 1930)

Напередодні Першої Світової війни Демидов продав палац графу С. Брохольскому.
1914 – 1918 роки. Палацовий комплекс сильно постраждав в ході Першої Світової війни.

1924 – 1925 роки. У повоєнний час в головному корпусі палацу був відкритий музей, а ряд інших приміщень зайняла реміснича школа.
1940 – 1944 роки. Палацовий комплекс сильно постраждав в період Другої Світової. З 1940 до 1941 року всі цінності з палацу були вивезені в Москву. На початку нацистської окупації в замку розташувалися німецьке гестапо і жандармерія. На останньому етапі війни (в 1944) Вишнівець був атакований бійцями УПА (за іншими даними – українськими партизанами), в результаті чого комплекс споруд Вишневецького замку-палацу отримав фатальні руйнації – палац практично повністю згорів.

1963 рік. Відповідно до закону про охорону пам’яток архітектури палац і парк в Вишнівці були внесені в обліковий список під №663.
1970-ті роки. Основні роботи з ремонту в палаці були завершені. До цього моменту ніколи розкішні внутрішні приміщення будівлі повністю позбулися всіх ознак колишньої пишноти. У відремонтованих приміщеннях розмістився ПТУ, будинок культури, шкіргалантерейная фабрика і бібліотека.

2005 рік. Вишневецький палацовий комплекс отримав статус Пам’ятника національного значення.
2007 рік. ПТУ, Клуб і Бібліотека покинули зали палацу.

Нова кам’яна фортеця, закладена родоначальником Вишневецьких Михайлом Васильовичем Збаразьким (? – 1517), стала передвісником і переродження храму вже в новому обличчі і на новому місці – біля підніжжя фамільної резиденції, що майорить високо над долиною річки. Так його сини вже в 1530 році звели освячену на честь Вознесіння Господнього церкву під стать замку – з потужними кам’яними стінами і вузькими вікнами-бійницями. Призамковий храм став не тільки дороговказною зіркою віри могутнього роду, а й усипальницею всіх православних Вишневецьких.

В її підземеллях поховані одні з найбільших покровителів православ’я – княгиня Раїна Могилянка разом зі своїм чоловіком Михайлом Михайловичем Вишневецьким.
Навіть грізний Ярема Вишневецький, що став католиком, не посмів зруйнувати храм, де були поховані його батьки.

Вишнівець і його оплот віри на початку XVII століття стають сценою, на якій розгортається один з центральних актів трагедії Смутного часу Російської держави: в маєтку над Горинню відбулося знайомство, а потім і заручення Лжедмитра I (? – 1606) і Марини Мнішек (1588 – 1615), що послужило приводом для всемогутніх родів Польського королівства Вишневецьких і Мнішеків до організації та фінансування походу на Москву в 1606-му.

А через два роки після цих подій з російського полону після укладення тимчасового перемир’я між Річчю Посполитою і Московською державою в родове гніздо повернувся князь Костянтин Вишневецький (1564 – 1641), привізши з собою в якості трофея староруську ікону, яка була розміщена в призамковому храмі.

У скорботній своїй іпостасі родова усипальня прийняла в свої обійми відомих українських меценатів Михайла Михайловича (? – 1616) і його дружину Раїну Могилянку (1598 – 1619), що подарували їй унікальний різьблений іконостас у стилі українського бароко. Їхній же син Ярема (1612 – 1651), відступивши від віри предків і перейшовши в католицизм, залишив недоторканим православну святиню біля підніжжя замку, а для своїх богослужінь поруч заклав монастир кармелітів з величним костелом святого Михаїла.

Багате на бурхливі подій XVII століття, коли Вишнівець не раз ставав епіцентром бойових зіткнень турецьких, татарських, козацьких, російських загонів з військами польської корони, проте майже не торкнулося храму над Горинню.

Останній з Вишневецьких – Михайло Сервацій (1680 – 1744) в запалі грандіозної перебудови палацу і перетворенні оточуючого його парку не залишив своєю увагою Вознесенську церкву, піднісши їй в дар цінну давньоруську ікону придбану ним під час шведського походу в листопаді 1704 року.

Майже півтора століття храм у Вишнівці перебував під благодатним захистом покровительства роду Мнішеків, поки не був переданий православній громаді, яка в 1872 – 1873 роках провела його капітальний ремонт, крім іншого замінивши дзвони, позолотивши іконостас і надбудувавши над бабинцем дзвіницю. Церква була перебудована в 1872-1873 роках, під час окупації Волині росіянами і тоді набула не характерних для українських храмів архітектурних особливостей. Над притвором з’явилася шатрова дзвіниця характерна для російських церков, які в ті часи будувалися за проектом придворного російського архітектора Ніколая I – К.А.Тона (1797-1881 р.р.). Нава зберегла традиційний для українських православних храмів купол з хрестом в вершині. Над вівтарем також є купол значно меншого розміру. Церква прямокутна в плані тридільна з не характерним для український храмів великим за розміром притвором, який більший за розмірами за бабинець.

Наприкінці 19 ст. тодішній власник маєтку граф Володимир де Броель-Платер, який дуже цікавився старовиною, відкрив гробниці Вишневецьких і побачив там багаті поховальні шати та останки збережені завдяки вдалому бальзамуванню. Легенда розповідає, що в підземній крипті були безцінні скарби. Ці перекази стали стимулом для вандалів, які розкопували та плюндрували поховання у 20 ст., коли храм став недіючим.

Пройшовши разом з селищем на крутому березі всі негаразди першої половини ХХ століття з її світовими війнами і радянськими гонінням на релігійну діяльність, у мирному 1961-му Вознесенська церква все ж була закрита комуністичною владою, а її приміщення були пристосовані частиною під склад, частиною під тир.

Забуття тривало три десятиліття, і лише з набуттям Україною незалежності в 1991 році силами місцевої громади тут були розпочаті відновлювальні роботи, які проводилися без контролю з боку фахівців-архітекторів, що призвело до заливання бетоном поховань Вишневецьких у вівтарній крипті. Однак, після офіційної передачі храму Українській православній церкві за сприяння національного заповідника “Замки Тернопілля” у нього з’явилася надія на гідне продовження своєї славної історії.

Споруджена у вигляді подовженого силуету з рваного вапняку церква Вознесіння Господнього у Вишнівці є типовим представником однокупольного тридільного храмового слов’янського зодчества, де послідовно з’єднані притвор, подовжений неф з об’ємним средохрестям і пресвітер з гранованою апсидою утворюють гармонійний малюнок при яскраво вираженому оборонному характері побудови (масивні стіни, високо підняті над землею вузькі вікна-бійниці).

Пізнішою прибудовою є високий двох’ярусний обсяг дзвіниці під шатровим дахом, який завдяки невеликому ліхтарю над пресвітером і центральному об’ємному куполу на світловому барабані зі здвоєними вікнами врівноважили разнооб’ємну конструкцію в антуражі стародавніх хрестів кладовища.

На стіні храму встановлені дві пам’ятні таблиці:
«Вознесеньська церква пам’ятка архітектури XVI ст., 1530 р.. Тут поховані українські доброчинці, захисники православ’я князь Михайло Вишнєвєцький 1616р. і княгиня Раїна Могилянка-Виннєвєцька. 1589-1619.»
« Цей пам’ятний знак встановлено на честь нашого земляка, засновника Запорізької Січі, лицаря України Дмитра Вишневецького (Байди). 1518-1564р.р.»