Палацово-парковий комплекс

Пейзажний парк – сад бароко

Грізний замок під перекриттям потужних оборонних стін з бійницями і суворими контурами дозорних веж на гребені крутого берега в оточенні непрохідних хащів лісу повного бажаної здобичі – таким на початковому етапі свого існування поставав Вишнівець перед привілейованими гостями свого іменитого господаря засновника роду Вишневецьких Михайла Васильовича.

Однак, звук мисливських рогів і азарт погоні канули в небуття разом з вогненним вихором безперервних боїв XVII століття, поступившись місцем вишуканій витонченості XVIII сторіччя, коли на руїнах могутньої твердині за помахом руки останнього з Вишневецьких – Михайла Сервація (1680 – 1744) – здійнявся легкий силует палацу. Нова архітектурна перлина, удостоєна неофіційного звання “українського Версаля”, звичайно ж не могла обійтися без гідної оправи…

І ось навколо фамільної резиденції в 1731 році, немов за помахом чарівної палички, дикі густі лісові хащі перетворюються в вишуканий французький сад в стилі бароко з спадаючим каскадом триступінчатим амфітеатром, в той час як левова частина його території так і залишилася у своєму первозданному стані. Так Михайло Сервацій, як і хотів, залишив після себе більше ніж спадкоємця – пам’ять у віках, яка захоплює і зачаровує.

Остаточно сформований малюнок Вишневецького парку належить таланту, фантазії і майстерності генія садово-паркового мистецтва Діонісія Мікклера (1762 – 1853), який наприкінці XVIIIстоліття не тільки декорував партерну частину і надав завершеність внутрішнього двору, а й закінчив ландшафтне оформлення більшої частини прилеглої до палацу території, вивівши своє творіння в розряд найкращих західноукраїнських садів, де конкуренцію йому складали такі шедеври як СофіївкаПотоцьких, замковий парк Яна Собеського в Жовкві та італійський сад Підгорецького палацу.

Відвідати овіяний легендами і славою палац, погуляти по тінистих доріжках парку приїздило чимало іменитих гостей, в числі яких були і короновані особи… Але візит одного, тоді ще відомого лише обмеженому колу людей мистецтва, молодика залишив в історії парку свою незабутню відмітину – кам’яна лавочка центральній алеї на честь цієї знаменної події отримала його ім’я.

Сімейство Мнішек аж до середини XIX століття ретельно оберігало свою зелену перлину, всіляко підтримуючи її і не шкодуючи на це ніяких коштів, поки в 1852 році маєток не було продано. Це стало початком кінця – відкритий для широкої публіки парк не отримував належного догляду, і поступово природа взяла своє, стираючи всі сліди людського втручання.

Так триває і протягом усього ХХ століття, коли дві світові війни і періодичні зміни підданства не залишають часу і бажання на гідне відродження шедевра садово-паркового мистецтва.

Лише огороджені вічно зеленим чагарником доріжки внутрішнього двору і кілька білих стовбурів беріз, лише розчищена від самосіву невелика припалацева територія і низько пострижена трава – ось і всі досягнення радянського періоду історії парку.

Лише на зоре ХХI сторіччя під надійним захистом Державного історико-архітектурного заповідника у Збаражі, до складу якого він увійшов разом з палацом у 2000 році, внутрішній двір побачив давно забуті прямі лінії доріжок, що променями розбігаються від його центру, а на схилах з’явилися перші після століть забуття клумби, що стало тендітною надією на можливе відродження.

Колись французький Вишневецький парк являв собою трьохчастковий амфітеатр площею в 219га з верхнім і нижнім садами, а також ландшафтним партером з клумбами і фонтанами між ними. Розташований у внутрішньому дворі перед центральним входом до палацу майже квадратний в плані сад був розбитий по вертикалях і діагоналях доріжками, перетин яких прикрашала кругла клумба. Міжярусний партер був прикрашений клумбами, а нижня частина зеленої перлини шістьма ступенями з фонтанами каскадом спадала з гори.

Нині колишній шедевр садово-паркового мистецтва скоротив свою огороджену в центральній частині кованим парканом з бароковими арками площу до 9 га і втратив колишню розкіш свого вигляду, але тінь і тихий затишок 370 вікових дерев сімнадцяти видів з переважанням липи серцелистої в обрамленні сосен і ялин європейських, лісових буків і ясенів вузьколистих, гоіркокаштанів і сріблястих тополь, дубів і кленів навряд чи когось залишать байдужим.

банер у плині історії
банер пам'ятки історії

ВАМ ПОТРІБНА НАША ДОПОМОГА?

ЗВ’ЯЗОК З НАМИ